Соціальне походження дитячої безпритульності в Україні у 1920-х роках

Abstract

Стаття присвячена вивченню соціальних причин дитячої безпритульності в Україні у 1920-ті роки. Автори аналізують як історичні джерела сучасників досліджуваного явища, так і Праці вчених, які працювали вже в період незалежності України. До безпритульних ставилися діти віком до 18 років, які перебували в умовах, небезпечних для їхнього життя і фізичного розвитку, сироти, діти, які втратили зв'язок з батьками, підкидьки, а також підлітки, яким нема чим жити через матеріальну незахищеність. Багато з них вважалися безпритульними, хоча в основному вони були бездоглядними, тому що перебували в соціально неблагополучних сім'ях. Протягом 20-х років змінилися соціально-економічні джерела безпритульності дітей. Якщо в 1923 році серед безпритульних дітей робітники становили 61%, селяни-23%, то в 1925/26 році робітники – 32%, селяни-50%, а в кінці 20-х років вихідці з села мали 72% безпритульного контингенту дітей. У 1928 році 55% безпритульних виявилися "свіжими", тобто поповнили свої ряди в 1924-1928 роках, тому ні державним органам, ні громадським об'єднанням не вдалося подолати це аномальне явище суспільного розвитку.